П'янкий та різкий запах лісу
Ступив у гру з мандрівниками
І ніби зверху їх притиснув
Гілля пахучого руками.
Їх ноги ніжить різнотрав'я,
Лице цілує кущ ліщини,
Та не знаходять рівноправ'я
У злому поштовху людини.
Не бачать ні краси,ні ласки,
Спішать дівчата по чорниці.
Недосипання вдіто маски,
Бо сон украли вечорниці.
Та ягід чорно-сині очі
Рясним віттям схилились долі,
Проснувся враз азарт дівочий
Супроти власної їх волі.
Вуста співали,мліло серце,
А руки швидко працювали;
Ось і останнєє відерце
Під сміх та жарти доривали.
Скрізь віти сонце прогріває
Весь той горбок,де сіли їсти,
А сон на ситих думку має,
Як в тіло втомлене залізти.
Всіх повалила ніги втома;
Хтось так хропів,що аж гуло.
Ще краще ніж у ліжку вдома
Обличчям вверх дівча лягло.
Хватило декілька хвилинок,
Щоб тіло молоде скріпити
Та ще й своїм віттям барвінок
З лицем про щось став говорити.
Враз жах відкрив віконця очі;
На грудях жабеня шкрекоче.
Від її крику як підскочить
Та прямо на лице дівоче.
Їй показалось,-в рот попало
Й з ковтком слюни пішло у тіло.
Вже й чує,-там зашкрекотало
І в животі щось зоболіло.
Відразу крепко затошнило
І всю ту вирвало нудоту.
Пом'якло й поблідніло тіло…
Там мали з нею всі турботу.
---------------------------------------------
Батьки їй вдома роз'ясняли,
Що жаба там не зможе жити,
Цим тільки жару підкидали
Щоб її віру укріпити,
Бо жаби голос вона чує,
Як в животі вона шкрекоче,
Тому і їжею гидує
Та шлунок рве,хоч їсти хоче.
Нудить і рве,як їжу бачить.
За тиждень висохла, як тріска;
Нарід в селі про це судачить:
«З бісами спуталась Лариска»
Її в лікарню положили,
У вену вводять там глюкозу;
Даремно лікар тратить сили,
Щоб з серця витягти занозу.
Подібних явищ лікар бачив
В житті своєму вже немало;
Рентген пройти скоріш назначив,
Сестрі ж сказав,щоб не включала.
До себе визвав Лари маму
Та й розказав секрет спасіння;
Й щоб жабу принесла ту ж саму,
Що дочка чує в привідіннях,
А хворій вісточку приносить,
Рентген й аналіз показав,
Що вона жабу живу носить
Й як далі бути,-розказав.
До нас із Праги лікар їде
І звідти ліки привезе;
Один укол і жаба вийде,
І ми забудемо про все.
Від щастя сльози кришталеві
На нього бризнули з очей.
Так сміло рибка йшла у невід,
Що тягне з пристрасних ночей.
« А ви не вірили й признали,
Що я психічно-хвора є!»
Й життя фонтани вирували.
Надія завжди виграє.
Із лісу «ліки» поступили
Й сестра несе «Апоморфін»,
Як алкашу,укол зробили,
Бо їх на рвоти тягне він.
Як тільки рот прийняв горілку,
Що їй підлили в молоко,
Зронила в таз свою голівку
Від рвот,стогнання і ікот;
Тут лікар незамітно вкинув
У таз зелене жабеня.
Клич перемоги з серця хлинув,
Коли це взріло дівченя,
А апетит такий з'явився,
Щоб з'їла все,що хто давав,
Та тільки лікар відхилився,
В носовичок лице сховав.
* * * *
Як часто люди видумляють
Чого нема і не було,
За правду Божу виставляють
Зневір'я бісове кубло
І щиро вірять полтергейсту,
В тарілки,магію,гіпноз,
Й не чинять сатані протесту,
Коли вершить він свій курйоз.
Серця їх відхилив від Бога
Астрологічний календар,
Та їх нутро крушить тривога,
Що скаже відьма та знахар.
І вірять в що тільки завгодно
Та лиш не Біблії святій,
Зріклися Бога всенародно
В зарозумілості своїй.
О,люди!Біблію вивчайте!
Хай Бог порозуміння дасть.
Бо всі загинете,це знайте,
Коли над вами «Чорна Власть».
Вячеслав Радион,
Everett, WA,USA
С Тобой Господь способно сердце
Земными днями дорожить,
Ведь Ты послал душе усердье
Хоть чем-то людям послужить... e-mail автора:radvyach@yahoo.com
Прочитано 10546 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
2) Огненная любовь вечного несгорания. 2002г. - Сергей Дегтярь Это второе стихотворение, посвящённое Ирине Григорьевой. Оно является как бы продолжением первого стихотворения "Красавица и Чудовище", но уже даёт знать о себе как о серьёзном в намерении и чувствах авторе. Платоническая любовь начинала показывать и проявлять свои чувства и одновременно звала объект к взаимным целям в жизни и пути служения. Ей было 27-28 лет и меня удивляло, почему она до сих пор ни за кого не вышла замуж. Я думал о ней как о самом святом человеке, с которым хочу разделить свою судьбу, но, она не проявляла ко мне ни малейшей заинтересованности. Церковь была большая (приблизительно 400 чел.) и люди в основном не знали своих соприхожан. Знались только на домашних группах по районам и кварталам Луганска. Средоточием жизни была только церковь, в которой пастор играл самую важную роль в душе каждого члена общины. Я себя чувствовал чужим в церкви и не нужным. А если нужным, то только для того, чтобы сдавать десятины, посещать служения и домашние группы, покупать печенье и чай для совместных встреч. Основное внимание уделялось влиятельным бизнесменам и прославлению их деятельности; слово пастора должно было приниматься как от самого Господа Бога, спорить с которым не рекомендовалось. Тотальный контроль над сознанием, жизнь чужой волей и амбициями изматывали мою душу. Я искал своё предназначение и не видел его ни в чём. Единственное, что мне необходимо было - это добрые и взаимоискренние отношения человека с человеком, но таких людей, как правило было немного. Приходилось мне проявлять эти качества, что делало меня не совсем понятным для церковных отношений по уставу. Ирина в это время была лидером евангелизационного служения и простая человеческая простота ей видимо была противопоказана. Она носила титул важного служителя, поэтому, видимо, простые не церковные отношения её никогда не устраивали. Фальш, догматическая закостенелость, сухость и фанатичная религиозность были вполне оправданными "человеческими" качествами служителя, далёкого от своих церковных собратьев. Может я так воспринимал раньше, но, это отчуждало меня постепенно от желания служить так как проповедовали в церкви.
