Вона його не поучала,
Не ганила за злі діла.
Усе любов'ю покривала,
Котилася раз-в-раз сльоза.
Вдивлялась глибше - прямо в душу,
У ній читала Божий скарб.
Хоч бачила там тільки стужу,
Та знала силу Божих ран.
Із терпеливістю чекала,
Їй так хотілось помогти!
Щоби душа та засіяла
У сяйві з неба, в чистоті.
Молилась, вірила і ждала.
Любила подумки й в ділах.
Все в руки Господа вручала,
І не спішила на словах.
(Є сила у Господній крові.
Його любов до нас без меж.
Якщо хтось поруч в твоїй долі
Ще не спасенний, - молись теж!
Господь їх любить й порятує
По молитвах твоїх, моїх.
Хай небо їх щоденно чує! -
Бог добрий до недобрих й злих.)
Вона молилася за сина,
Й почув Спаситель крик душі. -
Великий Бог! Уся родина
Спасенна в Господі Христі.
…Не опускайте, друзі, руки!
Здається, виходу нема!?
Бог чує й найтихіші звуки,
Молитви ваші недарма.
Настане час і скресне крига,
Засвітить сонце по зимі.
Уже спішить, вже йде відлига!
Ще помоліться у тиші.
***
"...Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!" (Пс. 138:14)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
