Ночью скучно жить на свете:
Спят и взрослые, и дети.
А захочешь поиграть -
Вмиг тебя уложат спать.
Только сказку на прощанье
Позабудут рассказать.
Хоть одну. Хотя б стишок.
Вот бы было хорошо!
Для чего бывают ночи?
Так темно. И страшно очень.
Ну хотя б пришел бычок.
Лег бы серый на бочок
И рассказывал мне сказки
До утра, иль сколько б смог.
Ну, раз нет нигде бычка,
Хоть Ивана б дурачка.
Или, может быть, Жар-птицу, -
Мне, пожалуй, все равно.
С ней бы было не темно:
Птица может ведь светиться,
Словно лампа, а не птица.
Нет охоты ночью спать.
Я хочу кричать, скакать!
На ковре на самолёте
На Луну хочу слетать, -
Может, там, - я был бы рад, -
Ночью дети все не спят,
Все играют и гуляют,
На заборы залезают
И ушами шевелят.
Что ни ночь - у них бывает
Фейерверк, затем парад.
Им рассказывают сказки,
Покупают шоколад,
Сколько дети захотят.
Вот слетаю на Луну,
Съем там лунную конфету,
Всю пронизанную светом,
Может, даже не одну,
И потом, быть может, сразу,
Прекращу свои проказы,
И как будто по заказу,
Обязательно засну!
Прочитано 11354 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
