Я был рабом свободы ,
Но не подозревал ,
Мои паденья , взлёты ,
Себе адресовал .
Я был распутный воин ,
Святому сердцу груз ,
Хоть не был я достоин ,
Ты всё-таки пришёл , Иисус.
Склонился надо мною ,
Хоть был я очень слаб ,
И серце звал на волю ,
Я был свободы раб .
В цепях и кандалах ,
Мотал я длинный срок ,
Пока не осознал ,
Как любит меня Бог.
Я сердцем всем стремился ,
К свободе и венцу ,
Пока мне не открылся ,
Путь , чрез Христа к Отцу.
Ступенька за ступенькой ,
Пошёл я за Тобой ,
Маленько - по - маленьку ,
Я становился - Твой .
В страданиях и муках ,
Я преодолевал :
Разврат и грех , и скуку ,
И путь я продолжал .
Сомнения , лукавство ,
Отринув страх любой ,
Входил в Твоё я Царство ,
Чтоб встретиться с Тобой .
И жар в груди отметил ,
Когда входил в врата ,
И первое , что встретил
Любовный взгляд Христа .
О , как же рад был снова ,
Смотреть в твои глаза ,
Ты снял мои оковы ,
Помиловал меня !
Уходят в вечность годы ,
Осознаю с Тобой ,
Не просто раб свободы ,
Я раб Христов , я - Твой .
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
